Керамічна плитка від А до Я: особливості вибору матеріалу (форма, розмір, колір)

Сьогодні жодний інтер’єр ванної кімнати, санвузла та кухні не обходиться без керамічної плитки. Оздоблення використовують для камінів, басейнів, терас, сходів та зовнішніх робіт.
Поверхні, оздоблені керамічною плиткою привабливо виглядають на фасаді будинків, алеях, тротуарах та огорожах. Місце застосування оздоблювального матеріалу щільно пов’язано із технологією виробництва, яка обумовлює експлуатаційні характеристики – стійкість до вологи, вогню, перепаду температур.
Плитка - гігієнічний і практичний матеріал, який поєднує міцність натурального каменя з естетичним декором. Використання кахлів також вимагає дотримання певних правил. Зрозуміти особливості застосування керамічної плитки допоможе знайомство з технологіями його виготовлення та способами обробки поверхні.

Види керамічної плитки

Розрізняють декілька видів керамічного покриття. Найпоширеніші види:
- бікотура;
- монокотура;
- керамічний граніт.
Різниця у складі сировинної суміші, скільки разів заготовки закаляють в умовах високих температур - подвійний або одинарний випал, механічній обробці поверхні.
Бікотура
Найстаріший традиційний спосіб виробництва керамічної плитки складається з кількох процесів:
- пресування;
- випал основи та повторна термічна обробка вже вкритого емаллю виробу.
Йдеться про виробництво кахлів, які призначені для оформлення внутрішніх приміщень житлових будинків, легких у догляді, не надто товстих та дуже мальовничих за дизайном.


"Родзинка" бікотури – наявність емалі, яка наділяє керамічну плитку різноманітністю поверхонь – матова, глянсова, рельєфна, кольорами, декоративними елементами та виразним малюнком.
Керамічна плитка, виготовлена за технологією бікотури ідеально підходить для кухні, ванної кімнати, санвузла.
Формується плитка зі зволоженої маси, головна складова – червона глина, яка випалюється перший раз при температурі вище 1000°С. Наступний етап – покриття міцною емаллю та повторний випал у спеціальній печі.
Відрізнити плитку від інших видів легко за зовнішніми ознаками: вона досить тонка (5-7 мм), легка за вагою, має глянсовий блиск та червоний колір основи.
Робота з матеріалом вимагає обережності, тому що плитка не призначена для постійних механічних навантажень, порівняно крихка та пориста. Ступінь всотування води в інтер’єрної плитки подвійного випалу – максимум 10%.
Навіть з такими характеристиками кахлі, вироблені за цією технологією здатний служити тривалий час, стійкий до впливу миючих засобів, не виділяє шкідливих для здоров'я випарів та чудово захищає стіни від скупчення бруду та появи грибка та плісняви.
Монокотура
Монокотура – це більш міцна керамічна плитка, яка проходить через процес випалу лише один раз. Як і попередній вид плитки, монокотура вкривається емаллю і може мати будь-який декор з різноманітністю кольорів. Плитка ідеально підходить як настінне та напільне оздоблення, може бути морозостійкою і практично не всотувати вологу.
Завдяки виключній міцності монокотуру використовують не лише для оздоблення внутрішніх приміщень, але й для прибудинкових територій – балконів, терас, алей.
До складу сировинної суміші для виготовлення плитки одинарного випалу, як правило, входить декілька сортів глини та інші натуральні домішки. Виготовлення форми кахлів починається зі зволоження суміші з подальшим її підсушуванням, перемелюванням та пресуванням.


Цікавий факт: керамічна плитка до того, як остаточно висохне, має розмір приблизно на 10% більший, аніж готовий виріб. Під час підсушування плитка рівномірно зменшується у розмірах, стискається, але не втрачає форми.
Після остаточного висихання та виходу з-під пресу плитка вкривається емаллю та відправляється до печі для випалу при температурі 1200°С. Саме одночасний випал плитки разом з емаллю забезпечує матеріалу високу щільність, цілісність та твердість.
Керамічна плитка, виготовлена за цією технологією, відрізняється за товщиною, призначена як для настінного, так і для напільного оздоблення.
Малюнки на плитку наносять так само, як при виготовленні інших видів, але вони виявляються більш стійкими і не піддаються стиранню.
Монопороза
Ще один сучасний спосіб виготовлення керамічної плитки - монопроза, яка, здавалось би, узяла все найкраще від попередніх способів виробництва. Плитка піддається випалу лише один раз, має емальовану поверхню, але поглинає воду з показником 15% і має досить істотну товщину - до 12 мм.
Монопроза призначена для облицювання інтер’єрів. Плитка користується попитом, тому що виготовляється з білої глини з високим вмістом окису заліза. Навіть у великому форматі ця плитка вирізняється досконалою формою, тому модулі можна сміливо укладати без швів.


Завдяки тому, що колір основи в монопорози світлий, виробники легко досягають мети, створюючи вражаючі імітації білого мармуру, а також мають змогу фарбувати матеріал у будь-які кольори з мінімальною витратою емалі.
Керамогранітна плитка
Найміцніший з усіх перелічених керамічних матеріалів - керамічний граніт, який візуально відрізняється за товщиною та однорідності малюнків як на поверхні плитки, так і на зрізі.
До складу сировини для виробництва керамограніту або, як інакше називають цей вид плитки - гресу, входять два різновиди білої глини, збагачені ілітом та каолінітом, що містить кварцовий пісок та польовий шпат.
Колір досягається шляхом додавання пігментів - заліза, марганцю, хрому і т. ін. Температура випалу керамограніту досягає 1300°С і більше, а в результаті утворюється моноліт з глибоким малюнком, наближеним до нуля ступенем поглинання води, морозостійкістю та міцністю.


Рівень зносостійкості, стійкість до ударів, вогнетривкість та стійкість до впливу абразивів дозволяють застосовувати керамічний граніт у будь-якому приміщенні або на зовнішніх територіях – навіть під відкритим небом.
Останній виробничий етап для створення готового гресу – це механічна обробка поверхні, яка забезпечує конкретний тип поверхні. На прилавках магазинів представлений широкий асортимент керамограніту – матовий, полірований, наполовину полірований, рельєфний, сатинований, оброблений воском.
Тільки матова поверхня не потребує додаткової обробки і одразу після випалу надходить у продаж. З іншими типами керамограніту все складніше.
Полірована та наполовину полірована (lappato – з італ. "притертий") поверхня – це виразний малюнок, глибина кольору, чарівний блиск та більш гладка фактура.
Наполовину поліровану плитку отримують шляхом зрізання тонкого шару поверхні та полірують таким чином, щоб залишалися й матові, й поліровані ділянки.
Полірування надає готовому виробу більш ефектний та яскравий вигляд, але поверхня легко псується від постійного тертя. На вулиці на плитку потраплятиме дрібний гравій та пісок і вона дуже швидко втратить первинний вигляд.
Процес ректифікації або спеціальної обрізки плитки розширює можливості та діапазон використання керамограніту. Ректифікований матеріал можна укладати майже без швів, досягаючи цілісності та монохромності малюнка. Підлога виглядатиме наче лита.

Керамічна плитка: рельєф, фактура, малюнок, колір

На завершення кілька слів про те, які види поверхні розрізняють у керамічної плитки та керамограніту. Саме рельєф, фактура, об'ємний малюнок, дзеркальний блиск або бархатиста матовість розширюють композиційні можливості облицювального матеріалу.
Перед покупцями постає складне питання: яку ж плитку вибрати – матову чи глянсову. Важливо пам’ятати про недоліки та переваги кожного виду поверхні.
Глянсові кахлі виглядають ефектніше, блищать на сонці, мають чіткіший малюнок та насичений колір. До недоліків керамічного глянцю можна віднести потребу у ретельному догляді, оскільки на дзеркальному покритті помітні найменші забруднення та недоліки. Таку керамічну плитку небезпечно використовувати для підлоги, особливо в приміщеннях з підвищеною вологістю. Зволожена глянсова поверхня ковзатиме.
Найкращий варіант – залишити глянець для стін, а підлогу оздобити матовою плиткою – бажано керамогранітом. Матовість забезпечить безпеку, тому що шорстка поверхня не ковзатиме, легко миється та служить практичним та довговічним покриттям.